24.02.2022 зранку я прийшла на роботу. В місті Запоріжжя був повний хаос. Люди не знали куди їхати,бігти, в крамницях всі продукти були розпродані, не було пального. Гроші не можна було зняти в банкоматах, їх там вже не було.Но саме страшне, коли люди казали, що кацапи поряд і скоро будуть в місті.

Моя родина не змогла виїхати, машини ми не маємо,у мене хвора мати, вона не виходить на вулицю.

Тому ховались вдома, бо поряд немає бомбосховища. Та і зараз теж ,коли обстріли біжимо в коридор, або в ванну. Чи допоможе, але надіємося, що воно колись закінчиться і ми зможемо спокійно лягати спать в своє ліжко і не тікати по ночам.

Продукти харчування були якісь,тому їли те що є.

Я залишилась зі своєю родиною вдома. Вирішили бути разом, щоб там не сталося. Підтримуємо один одного.

Приємні моменти під час війни були, завели собаку, вона наша радість, якось відволікає від всього.

Я працюю лікарем педіатром.Постійно спілкуюсь зі своїми дітками і їх батьками,які виїхали чи за кордон, чи в друге місто, там де безпечно. Працюю і професію ніколи не зміню, яка б там була заробітна плата.

Я не бачу себе в іншій професії.

Я пам'ятаю все в той страшний ранок, розбудила сина і сказала, що почалася війна, він не повірив. І все життя змінилось повністю. Вдома у нас є ікона, це бабусіна.

Напередодні війни моя подруга подарувала моїй родині захисний амулет, він постійно з нами.