«Хотілося б повернутися додому, у Донецьк»

За свої трохи більше ніж двадцять років Микола вже вдруге стикається з війною. Вперше через воєнні дії йому з батьками довелося виїхати з Донецька в Маріуполь. Цього разу втікали з Маріуполя в Київ. Він більше не будує планів на майбутнє, однак плекає надію на повернення в Донецьк

Я народився у місті Дружківка, потім з батьками переїхав до Донецька. У 2014 році ми були вимушені виїхати до Маріуполя. Там мешкали сім років, а у 2022 році знову довелося виїжджати. 

Батько зараз знаходиться у Покровську - працює у районній адміністрації. Я з мамою живу в Києві. Мама працює в університеті, я навчаюся.

24 лютого було трохи тривожно, але в той день ми ще до кінця не усвідомили, що почалася війна. Переломним моментом стало те, що в усьому місті зникло світло. Було зрозуміло, що його вже не буде. 

Виїжджали ми дуже рано. 5 вересня нам сказали, що з'явився «зелений коридор». Однак виявилося, що є деякі обмеження: чоловіків не випускали. Коли ми виїхали з околиці Маріуполя і під'їхали до Запорізької траси, нас попередили, що далі неможливо проїхати. А назад до Маріуполя вже не пускали, тому ми залишилися на дорозі і просто чекали. Потім нас пропустили у якесь селище, в якому ми заночували. Наступного дня нам з іншими людьми вдалося доїхали до Запоріжжя. Я про себе не турбувався. Хвилювався за рідних, з якими не було зв’язку. 

Оскільки раніше ми мешкали в Донецьку і вже стикалися з подібною ситуацією, то знали, що потрібно запасатися всім необхідним. У перший день підготували запаси їжі. Потім, коли дізнавалися від людей, що вимикають воду, почали збирати дощову про всяк випадок. Завдяки попередньому досвіду ми були готові до всіх труднощів. 

Зараз якось змирився, а в перші дні, тижні, навіть місяці, не розумів, як таке може відбуватися в центрі Європи.

Важко сказати, коли все це закінчиться. Думаю, якщо не через рік, то через два. Я не бачу сенсу планувати майбутнє, бо вже вдруге мої плани перекреслила війна. Але хотілося б повернутися додому, у Донецьк.