меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
До всіх історій
Наталя Тищенко

«Хочеться забути той страх, коли сидиш у підвалі й не можеш захистити своїх дітей»

переглядів: 228

Під час обстрілів підвали перетворилися на притулки для жителів Олексіївки, в тому числі для сім'ї Наталії Тищенко. Вимушений переїзд тривав три місяці — і сім'я повернулася в рідні стіни. Хоча було дуже страшно.

Перші дні війни

У перші дні війна йшла в 60 км від нас, тому спочатку були зідзвони з родичами. Була паніка, перш за все внутрішня. Що відбувається? Що робити? Що буде далі? Але була надія, що це закінчиться дуже швидко, однак не закінчилося.

На початку вересня 2014 року ми сиділи в підвалах, тому що йшли обстріли Перемоги та Дмитрівки. І першого вересня був обстріл саме села Олексіївки. Так що ми все бачили на власні очі.

Хвиля переїздів і втрата близьких

Всі сподівалися, що все закінчиться швидко. Говорили про те, що, може, доведеться їхати, тому що на руках були діти шести та восьми років. Чи загрожує щось життю? Залишимося живі чи ні? Як це буде все далі відбуватися? Ось про це ми один з одним і розмовляли весь час.

Першими стала виїжджати молодь, сім'ї з дітьми. До нас почали приїжджати люди з Луганська, переселенці. Ми бачили страх в їх очах, вони розповідали страшні речі про те, що відбувається. У нас більш-менш мирна територія, і тоді все відбувалося далеко від нас.

Багато сімей втратили батьків, братів, дружин, сестер. Нашу сім'ю це обійшло. Всі живі, ніхто не постраждав у цій війні. Я вважаю, що це — найважливіша подія, яка може бути.

Про саму війну хотілося б не згадувати. Хочеться забути той страх, коли сидиш у підвалі й не можеш захистити своїх дітей. І страх в очах у дітей. Ось цього більше бачити не хочеться.

Невизначеність і страх

Спочатку ми поїхали на три місяці, але потім повернулися. Хотілося в свої стіни. Втекти від війни не вийшло, ми повернулися в свій будинок і потрапили під обстріл.

Наші родичі роз'їхалися, свою сестру я вже не бачила більше п'яти років. А так, де ми проживаємо, люди вже трохи заспокоїлися.

На нашій території стало менше чутно пострілів, менше стало пересуватися техніки. Ми живемо біля траси, раніше техніка цілодобово йшла, спати було неможливо. Зараз трошечки заспокоїлося, не чути грохотів, пострілів навіть віддалених. В принципі, ми думаємо, що все буде добре, але варто один раз почути постріл — і буде знову страшно від того, що відбувається.

Олексіївка 2014 2021 Текст Історії мирних жінки чоловіки діти 2014 переїзд обстріли безпека та життєзабезпечення житло перший день війни розлука з близькими 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій