Григорій Володимирович неохоче розповідає про війну, бо не хоче ворушити пам'ять про страшні події. Намагається жити, як раніше, допомагає самотній старенькій і вірить у краще.

До війни я нормально жив. Була робота, згодом пенсія нормальна. Війна прийшла – обстріл розпочався. Що робити, куди тікати? У підвал тільки.

На моїй вулиці особливих руйнувань немає, а на околицях – так. У будинках вікна вибиті, дерева попадали, огорожі знищені осколками, будинки. Ходив, дивився, дещо вже відбудували.

Люди їздять на заробітки, приїжджають та знову їдуть. Ми, люди похилого віку, один одному допомагаємо. Ось у мене сусідка, 93 роки. Ходжу собі та їй продукти купую, паркан їй відремонтував.

Під час війни ми від Ріната Ахметова отримували допомогу, і я, і дружина. Для людей похилого віку це була хороша допомога, дякую йому за турботу. Люди були задоволені.

Коли звільнили Торецьк, все нормально стало. Пенсію дають вчасно та продукти є. Автобуси ходять, до магазинів товарів навезли, відкривають нові магазини. Робота є на шахті, заводі, фабриці. Було б бажання.

Хотілося б викреслити це все з життя, щоб не було 2014 року, щоб одразу настало, як після війни. Мрію, щоб настав мир, більше нічого не треба. Решту все придбаємо та заробимо.