Олена | Зоря (Донецька обл.)

"Хоч один автобус їздить раз на тиждень"

Майже рік без доступу до лікарень та адмінпослуг – більше 30 кілометрів до Костянтинівки пішки не здолати: так війна відрізала від цивілізації жителів частини сіл прифронтової Іллінівської громади біля Костянтинівки на Донеччині. Як виживають жителі прифронтових сіл, та чому попри все лишаються – у репортажі кореспондента Радіо Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) Сергія Горбатенка.

Більше десяти людей із сумками зібралися в одному місці на околиці прифронтової Костянтинівки. Кожен приїхав сюди у своїх справах і зі свого села Іллінівської громади. А об’єднує їх, кажуть селяни, одна біда: із початком повномасштабного вторгнення російських військ автобуси, що з’єднували села із містом, ходити перестали.

«Автобусне сполучення у нас забезпечувало костянтинівське автотранспортне підприємство. На жаль, з початком повномасштабного вторгнення вони забезпечують лише два маршрути. Це «Костянтинівка-Іллінівка» та «Костянтинівка-Катеринівка». Все. А у нас на території 26 сіл», – пояснює Наталія Лебедєва, перша заступниця Іллінівського сільського голови.

Як виживають відрізані від цивілізації селяни?

Олена живе у селі Зоря. Це приблизно 30 км від прифронтової Костянтинівки. Каже, жодного транспортного сполучення до початку цього року з містом не було. Аби винайняти авто, треба шукати трьох-чотирьох людей, бо одному – дорого.

Олена, жителька села Зоря

«А зараз почався сезон, – і людям треба їхати в Костянтинівку на ринок. Хтось яєчка продає, хтось молочко. Отак їздимо, продаємо, намагаємося якось виживати. Тому ми усі радіємо, що хоч один автобус їздить раз на тиждень. Ми вже й будемо платити, аби ще й цей транспорт не скасували», – ділиться селянка.

Сьогодні Олена приїхала до Костянтинівки, аби зняти готівку в банкоматі. А ще для чоловіка купила ліків на 1800 гривень.

«Лікар приїжджає по середах. Але ж ліків – немає де купити. Рецепт тобі виписали, і їдеш до Костянтинівки за ліками», – зітхає жінка.

Ті люди, що лишилися в селі, каже Олена, евакуюватися не думають і сподіваються лише на одне, – на і мир.

«Є свій город, своя корівка, своя квочечка. Хоч щось є своє. А так жити з ринку дуже дорого, – резюмує жінка. – А так: прибігла з городу, взяла яєчко і з’їла, молочка випила, – і вже наїлася. Звичайно, і гуманітарну допомогу в нас дають».

Цей автобус повезе людей з Костянтинівки по селах Іллінівської громади