Пузяк Ангеліна, 11 клас, Ліцей імені Героїв 68-го батальйону Перечинської міської ради Закарпатської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Годована Мирослава Елемирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Україна…Скільки ніжності, тепла, світла в цьому короткому слові. А скільки лиха їй довелось перетерпіти? Хто тільки не намагався поставити на коліна нескорений народ? Та все витерпіла, піднялася, розцвіла буйним цвітом, стала на самостійний шлях, ясною зіркою засяяла серед інших держав моя Батьківщина! Вільні люди вільно будували своє майбутнє, вільно спілкувалися українською, вільно висловлювали свої думки вголос.

Але, на жаль, не сподобалося це сусідньому братові, бо саме так він себе називав. І розпростер він зловісні хижі крила на Схід. Розпочалася війна.

Хочеться крикнути на весь світ: «Чому люди, яких ми так довго вважали братами, вбивають наших рідних? Чому матері плачуть щоночі? Чому кохані страждають за юнаками, сестри за братами, матері за синами?  Тисячі добровольців пішли служити в розвалену українську армію, сотні мільйонів гривень пожертвували на їх потреби ті, хто служити не може, рівень патріотизму в країні «зашкалює». Кажуть, саме так будується справжня нація.

Навіть важко уявити, що вже стільки днів мій народ сумний, кожен намагається захистити своє, рідне, українське.

Хтось працює на освітньому фронті,  інші ж лікують рани фізичні та душевні, хтось чатує на передовій. Це ще раз доводить, що ми, українці – борці, справжні патріоти, що не на слові, а на ділі виборюють своє майбутнє та майбутнє для цілої нації.

Війна розділила моє життя на до і після.

Я проживаю в Закарпатті в мальовничому куточку – м.Перечин. Навчаюся в 6 класі Ліцею імені Героїв 68-го батальйону. Кажуть, що для Заходу України нема війни. Але я так не вважаю. Звуки сирен лякають усіх однаково чи на Сході, чи на Заході. Так, нам не чути вистрілів, але майже раз на тиждень ми зустрічаємо й проводжаємо кортеж із загиблим Героєм нашого краю. Теж впевнено рухаємося до Перемоги.

З перших днів повномасштабного вторгнення ми плели москітні сітки, розвантажували та сортували гуманітарну допомогу для наших Воїнів. Не залишилися наші серця байдужими на жодне свято.

Якомога частіше відправляємо смаколики на передову. Активно співпрацюємо цілим класом із волонтерами нашого краю, проводимо різні заходи й донатимо  зібрані кошти для воїнів. Дітей, які прийшли до нас у клас і інших шкіл України, ми прийняли із відкритою душею. Вони стали частиною колективу, який працює на Перемогу. Радо малюємо листівки, пишемо вірші, створюємо  літопис наших Героїв, підтримуємо бойовий дух  воїнів.

Хоч ми ще маленькі, але ціну своєї волі вже знаємо. Платимо за неї своє дитинство.

Закінчити свою  роботу хочу   словами відомої української патріотки, поетеси Ліни Костенко, яка зазначала, що Україна - це супер. Україна - це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй нема ціни.

Дай, Боже, щоб нарешті на Україні запанував довгоочікуваний мир.

Імена наших Героїв хай залишаться в історії України, хай впишуться золотими літерами у велику енциклопедію історії моєї Батьківщини. Слава Україна! Героям слава!