Олександр не може зрозуміти, навіщо росіяни так довго і наполегливо розрушають Гуляйполе і вбивають мирних людей

Несподівано почалися обстріли - ніхто нічого не чекав. 2 березня росіяни почали обстрілювати Гуляйполе, рушити наше рідне місто. Ракети прилітали – люди почали гинути. Це було настільки страшно людям, що ніхто не чекав такого. Ніхто не думав, що така війна розпочнеться, і ще від кого.

У нас немає ніяких воєнних об'єктів, а все почалося з того, що почали обстрілювати цивільне населення. Гинули люди - вбивали мирних жителів. 

Біля нас ракета прилетіла, через дві хати, вбила жінку прямо у веранді - загинула пенсіонерка. Місто розбивали щоденно… Це дуже-дуже страшно, особливо для мирних жителів.

Там стало неможливо там проживати, тому що розбили будинок, повилітали вікна, криша пошкоджена. Більше місяця ми прожили у підвалі, починаючи з березня, коли було дуже холодно, всі переболіли. Коли вже нерви не витримували, через постійні обстріли прийняли рішення виїхати в Запоріжжя.

Спочатку не стало світла, потім - газу, потім вже не стало води. Воду привозили, потім комунальні служби добули генератори, підключили до свердловин, почали підкачувати воду і давати людям. Центральний водозабір не працював, бо не було там світла, і цими вибухами все було пошкоджене. Практично відсутній зв'язок був з рідними, і ще - постійні обстріли. 

Люди на межі гуманітарної катастрофи там були. Аптеки не працювали в Гуляйполі, ліки тільки передавали із Запоріжжя ті люди, які перевозками займались.

Вже сім місяців обстрілюють наше місто. Його вже неможливо впізнати, тому що воно розбите. Центр міста розбитий, розбито дуже багато хат, багатоповерхових будівель, і до цього часу немає ні світла, ні газу. Зараз наближається зима, топити нічим, не вирішується питання забезпечення паливом. Це дуже тяжко. Люди не живуть, а виживають зараз. 

Нашу родину порозкидало по всьому світу. Діти, внуки повиїжджали в Польщу, ми з дружиною виїхали до доньки у Запоріжжя. Все склали в машину, забрав дружину з речами і виїхав. Ми мали своє господарство: кури, качки. Ми все вирізали і забрали з собою. Котика нашого забрали сусіди.

Постійно дивимося новини, переживаємо за наших бійців і думаємо, що перемога все одно буде за нами. Але ж нам дуже потрібна допомога інших країн. У нас не вистачає сил і техніки, а своїми силами Україна буде дуже довго воювати, щоб подолати такого агресора, ворога нашого.

Все буде Україна. Буде мир, і буде відбудовуватись Україна. Є перспектива, що Україна буде в Європі.