Це було зранку перед роботою, вдома – тоді ми узнали, що почалася війна. Потім ми практично не спали, бо чутно було вибухи, але прильотів ще не було. Вони почалися пізніше.

В 2014 році ми не виїжджали, але бойові дії також були близько, біля Сіверська. А ми там недалеко живемо. Ми ще ходили на роботу, а діти залишалися вдома з дідусем і бабусею. Нам було важко і страшно, особливо коли вночі треба було їх залишати.

Неподалік від нас стріляли «Гради», і не тільки вони - прильоти були по селу. 

Нас тримала на місці робота, а потім ми всі разом виїхали. Виїжджали евакуаційними автобусами, труднощів не було. Домашніх тварин не забирали. У нас там залишалися батьки - все було на батьках.

Ми зараз в Кривому Розі, тут родичі чоловіка. За роботою я знаходжусь на простої, поки що дома. Головне для мене зараз, що чоловік поряд, діти не дають заганяти себе в якийсь ступор. Заради дітей тримаюся. Але дуже хочеться повернутися додому.