Війна, на жаль, принесла в наше життя важкі зміни. Ми вимушені були тікати з однією валізою, покинути рідну домівку, друзів, звичне оточення. Дуже важко було підлаштовуватися під нове оточення, мовний бар'єр. Донька важко йшла на контакт з дітьми, оскільки ми декілька разів були вимушені міняти місце проживання.

Найбільш важким було прийняти рішення сісти на евакуаційний потяг. Протягом місяця ми намагалися наважитися. Але з часом вибухи були все ближче та сильніше, тому за ніч зібралися. Шоком була сама війна бо мозок навідріз відмовлявся в це вірити. Забиті вікна, темрява. Готували при свічках, бо не можна було світло вмикати. Ми пережили окупацію, обстріли в 2014-2015, але я навіть у кошмарі не могла собі уявити, що це знову повториться.

Була велика проблема придбати продукти, бо їх просто не привозили. Під час обстрілів у Львові дитина була дуже перелякана і довго боялася залишатися сама, я навіть не могла вийти до магазину.