У січні 2022-го Валентина приїхала з Херсонщини до доньки в Бучу — погостювати й обстежитись після інсульту. Через кілька тижнів її застала війна. Родина переховувалася в підвалі дитсадка, разом із пів вулицею — літні люди, мами з дітьми. 

Їжу готували на вогнищі. Валентина згадує, як пекла коржі муки на сковороді, перегортала  їх  руками. “Усе стріляло — і дрова, і вогонь. Усі пальці були попечені. Але ж діти мали що з’їсти, і ми вижили”, — каже вона.

Народилась Валентина на Херсонщині, працювала начальницею відділення зв’язку, утримувала господарство, качала мед до ночі з вуликів, які придбав колись  чоловік. Коли він помер, залишилась сама, але трималася. Жила між роботою, степом і бджолами.

Село на Херсонщині російські військові зайняли з перших днів — техніка зайшла з боку Криму. Валентина дізналась про це з відео: "Їхали танки через наше село. Тихо заїхали — і живуть там досі… Наш дім солдати  не зайняли тільки тому, що там залишився мій брат".

Сама вона тепер в Бучі. Після блокади перенесла операцію на серці — поставили кардіостимулятор.  Вже минуло три роки. "Душа болить. Там усе лишилось", — важко зітхає  Валентина.