Марія Юрченко, 8 клас, Литвяківська гімназія ім.Василя Милорадовича Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Ярута Світлана Олександрівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

У житті бувають такі моменти, коли все раптом перевертається. Всередині світ, наче не змінився, але щось стає зовсім іншим. І саме після того по-іншому дивишся на дійсність, на людей, на себе.

Ще рік тому я жила звичайно. Прокидалась, йшла до школи, слухала музику, готувалась до занять, сиділа в телефоні. Нічого особливого. Все було, як у більшості людей. І здавалось, що так буде завжди. Я не задумувалась, що те, що в мене є - це не просто норма, а велике щастя.

А потім почалось. Спочатку всі говорили “Та нічого не буде”. Потім — “треба бути готовими”. І раптом - тривоги. Вперше я почула їх, коли була вдома. Стало страшно, якось не по собі. Я прокинулась і не розуміла, що робити. Просто дивилась новини і думала: “Це вже не жарт!”.

В той момент я вперше замислилась над тим, що таке мир і спокій. І зрозуміла, що це не просто слова. Це можливість жити без страху. Просто вставати зранку і не боятись, що щось станеться. Хотілось, щоб було все спокійно. Просто жити й  планувати свій наступний день.

Після того у мене довго не було настрою, було нестерпно самотньо в цьому великому й незахищеному світі. Ніби все нормально, але всередині бентега, щем, щось таке, що неможливо осмислити.

Я помітила, як люди навколо теж стали іншими. Деякі були дуже добрі. А деякі навпаки, почали дратуватись, злитись. І я тоді вперше зрозуміла, як важливо підтримувати одне одного.

Бо коли всім важко, підтримка – це найголовніше. І мені стало соромно, що раніше сміялася з тих, хто не такий як я. Хтось одягався інакше, хтось не вмів того, що вмію я. Стала все помічати навколо й тепер зрозуміла: не має значення, як хтось виглядає, чи його вміння в чомусь. Головне - залишатись людиною!

Мені здається, що саме ці події: перша повітряна тривога, вибух, той справжній страх, стали для мене своєрідним поштовхом, після якого все стало іншим. Я зрозуміла, що не хочу бути байдужою. Що хочу бути доброю, щирою. Щоб у світі був  мир, навіть якщо я можу впливати лише на своє життя.

Тепер я більше ціную те, що раніше здавалося мені банальними дрібницями: посмішку мами, теплий затишний вечір. Можливість просто вийти на вулицю і насолоджуватись спокоєм, спілкуванням з друзями. Ці моменти потрібно берегти.

Я почала частіше говорити “дякую” і “вибач”. Стала спокійнішою. Навіть якщо хтось злить, намагаюсь не реагувати. Бо  вже знаю, шо у кожної людині своє розуміння і сприйняття  ситуації.

На жаль, я не можу змінити все навколо, але можу змінити себе. Свої слова, вчинки, ставлення до інших. І якщо кожен так зробить, світ стане кращим. Бо мир - це не тільки зброя і політика. Це ще й щире серце, ставлення до людей, які нас оточують.

Зараз я дивлюся на світ по-іншому. І навіть, якщо все ще бувають тривоги, всередині мене є віра, що все буде добре... Ця подія змінила мене. І я вдячна, що вона навчила мене головному: бути людиною, берегти всі яскраві моменти життя!