Мар'їн Ігор

1 курс, Фаховий коледж бізнесу та харчових технологій ЗНУ

Вчителька, що надихнула на написання – Чернова Ірина Вікторівна

Війна. Моя історія

Я був звичайним підлітком. Підлітком, що кожного дня насолоджувався своїм життям з своїми друзями, родиною. Але війна повністю змінила моє життя. 24 лютого. Кривава дата, що назавжди засяде у мене в душі, як найжахливіша подія в моєму житті. День, коли моє розуміння світу радикально зміниться. Я прокинувся як ні в чому не бувало, але вже через п'ять хвилин я сидів з нерозумінням того, що відбувається. Я побачив звернення президента Російської Федерації про початок війни. Потім почув вибухи. Для моєї родини та мене самого це був шок. Звичайно, раніше все вело до війни, але ніхто не хотів вірити у це. Першої ночі ми не спали. Після цього, зібравши документи і все необхідне, ми вирішили залишити будинок. Можливо, одне з найстресовіших рішень у моєму житті. Залишити місце в якому ти жив усе своє свідоме життя, помінявши це на невідоме місце у пошуках кращого, а головне безпечного життя. Але все змінилося в той момент, коли ми побачили величезну кількість людей та їхні настрої. Тоді все змінилося і ми знову повернулися додому, так і не покинувши рідного дому.

Ще найближчий місяць під час сирен ми ховалися в підвалах, але плавно почали звикати до сирен та вибухів. Плавно всі ми стали нервовішими.

Регулярний стрес та сварки на ґрунті величезного стресу та переживань. Як зараз пам'ятаю холодні вечори, коли ми чекали з братом маму, з думками звільнили її чи ні. Через війну бюджет заводу на якому та працює значно зменшився, внаслідок чого пройшла величезна лінія звільнень.

Моя мама не була звільнена, але була змушена більше працювати й менше отримувати. Після цього мобілізували мого Батька.

З того часу минуло пів року, але за відчуттями ціла вічність. Всі ми втратили рахунок часу, скільки йде війна, але зміни колосальні. Самогубства серед підлітків, чоловіків, жінок. Серед населення вони значно збільшилися. Що може бути страшнішим за війну? Самі жахіття кровопролитної війни...або ж те..що люди з кожним днем все більше і більше перетворюються на бездушних істот, що більше ніяк не реагують на жахливі сирени та вибухи, що лише рік тому викликали тремтіння та страх. Регулярні вбивства та жахливі історії з фронту, що раніше викликали страх, а тепер лише ненависть. Ненависть до всіх, що хоч якось причетні до цього. Моє життя кардинально змінилося, і ніколи не повернеться до колишнього стану. Але як би не було жахливо, рано чи пізно війна закінчиться. І засяє мирне небо над нашими головами. І перестанемо ми боятися раптової смерті від чужої руки. Ми відстоїмо свою свободу, а потім йтимемо вперед. Вперед заради щасливого майбутнього для нас та наших нащадків. Але головне лише одне. Те, що перекриває усе інше. Це залишатися людиною...