Лісуха Лідія, Стецьківський ЗЗСО І-ІІІ ст. Сумської міської ради, 10 клас
Викладач, що надихнув на написання есе — Барташ Вікторія Павлівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Невже пройшло 1000 днів війни?.. Навіть не віриться… Я була зовсім дитиною на її початку, а зараз вже дівчина.

Мені через декілька місяців шістнадцять. Через декілька місяців шістнадцять, а ще через місяць буде рівно третій рік війни.

Життя до лютого 2022-го тепер згадується наче сон. Як найчарівніший сон у моєму житті. Де вся родина разом. Де мирне небо та вільне повітря. Де звичайні шкільні будні. Де пізні вечірні прогулянки на свята. І я не дитина війни…

Згадую березень двадцять другого… Усе тіло тремтить.

Чи то від холоду, чи то від страху через чергові ворожі обстріли. Той час минув, страх теж. Тепер у тілі живе тільки біль. Гострий і тягучий. За розмальовані кров’ю будинки й цілі міста, порожні села, чорну із розпеченим пахом землю, туманно-кров’яні світанки, покалічені долі…

А найпекучіший — за них. Тих, хто стоїть жовто-синіми прапорами замість жити, мріяти, любити, кохатись, пестити дітей чи онуків.

Герої не вмирають… Герої вмирають першими.

У нас ще буде час пожити, напевно. «Ще буде час пожити…» — жахлива фраза. Я хочу жити зараз! У цей момент, із цими людьми. Мабуть, отой тюльпанчик з-під завалів впевнений: ця клята війна закінчиться. Ми будемо жити так, як навчили ці 1000 днів.

Уміємо чи вміли… На жаль, уже не буде як раніше. Сподіваюся, буде ще краще! Бо всі ми навчилися цінувати те, що в нас є.

Ті речі, на які ми не звертали уваги, тепер сприймаються як скарб, що був знайдений дуже багато років тому, а зір тішить й досі.

Так, буде й 1001 день війни, можливо, і 1002-й.
І обов’язково буде перша година без війни, перший, другий день нашого миру, нашої перемоги.
А наше майбутнє заквітне мирними тюльпановими полями!