Мені сімдесят років. Я мешкаю з донькою в селі Калинівка Миколаївської області. Була організована евакуація жителів села, але я не захотіла виїжджати. Донька залишилася зі мною. Першу ніч, коли було чутно вибухи, сиділи в підвалі, а потім не ховалися.

З їжею проблем немає, а от ліків не вистачає. Ноги болять – не можу ходити нормально, ледь пересуваюся з ціпком.

Може, до кінця цього року закінчиться війна – і будемо жити добре. Хочу, щоб Україна процвітала, щоб усі люди жили в добрі та не знали горя.