Історії, які ви нам довірили
Жах, що відбувалося! Ми були вдома. Тоді ще ходила газель до станції Микитівка, і ми могли спілкуватися з Горлівкою та Донецьком. У мене там живуть дочка й молодший онук, а старший онук у Харкові. Він закінчив військово-юридичну академію, але роботи й житла немає.
На початку якось і не дуже вірилося, але здригалося все на світі. Усе починалося в Слов’янську, а потім дійшло й до нас. Потім був Іловайський котел, Дебальцевський. Це жах і страх... У сімнадцятому році в нас був божевільний обстріл Новолуганки [селище Новолуганське обстріляне з «Градів» 18 грудня 2017 року]. Удома в моєї подруги перебило газову трубу. Чоловік відкрив двері, хотів заходити, а тут снаряд вибухає. У нього зразу цукор підскочив [рівень цукру в крові]. Вони виїхали, живуть у Бердянську.
Наш будинок постраждав – вилетіли всі до єдиного вікна з першого по п’ятий поверх, коли у дворі вибухнув снаряд. І так мало не весь квартал Молодіжний.
Скло нам допомогли поставити. У подруги абияк перекрили дах, у неї вилетіло зразу чотири вікна, три їм зробили.
Під час обстрілів ми ховалися. І виходили на ніч просто в під’їзд, із собою брали сумку з усім необхідним: документами, водою, сірниками, свічками. У нас раніше були кліточки, де зберігали різну господарську дрібницю. Ми там усе вичистили, приготували, хлопці провели світло. Про всяк випадок там і готували. Виходили на майданчики, жили в передпокої, тому що були обстріли.
Усі пункти пропуску зараз закриті. Я не бачила доньку вже три роки, не бачила онука.
У цьому, 2021 році, він закінчив школу, відмінник, уже вступив. Я його не бачила й не знаю, який він. Комп’ютера немає, спілкуємося тільки по телефону, не бачимося.
Я сама, чоловік помер ще у 2007 році в Донецьку, він дончанин. Звичайно, усе стало гірше.
Фонд Ріната Ахметова надавав нам допомогу. Там була крупа, цукор, масло. Ми якось обходилися. Отримувала двічі карітасівську допомогу, один раз польську з продуктами, прокладками; ще колись Папа Римський гроші давав на магазин. Ми отримували продукти й миючі засоби, це було один раз. Переважно була допомога від Фонду Ріната Ахметова, завдяки якій виживали. Вона зіграла особливу роль, тому що ми її чекали, як Бога, поки приїде. Одну допомогу ми отримували раз на рік, а допомога від Фонду Ріната Ахметова приїжджала чотири рази на рік.
Золота мрія – щоб настав мир і діти були доступні.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
