«По вулиці немає жодного вцілілого будинку»

У той день, коли у нас почалася війна, я була в городі. І раптом пролетів літак і почав бомбити. Почалися обстріли. Ми не знали, що робити, куди бігти.

Наш будинок постраждав. По вулиці Вишневій у нас постраждали всі будинки, немає жодного будинку, який би не постраждав. І ворота побиті, і шифер, і в будинки були попадання. У мене зруйнована труба, в город були попадання, шибки вилітали...

Зараз ми вже відновили. Нам надали невелику допомогу, вона не відповідала [руйнуванням]. Ми – пенсіонери, нічого не можемо зробити, тим більше я інвалід третьої групи. У те, що нам дали, ми не вклалися. Навіть якщо враховувати тільки матеріали, сума була дуже маленькою. Якби приїхала бригада і відновила ... У мене від котельні була зруйнована труба. Я відновлювала її самостійно, знаходила людей, купувала б/в будматеріали.

Доводилося ховатися в підвалі. Ми і спали там. А толку? До підвалу залізеш і ще сильніше земля трясеться. У будинку з'явилися тріщини, ніхто їх не відновлює. Під час бойових дій дочка з дітьми виїхала, тому що тут було неможливо перебувати.

Дітки, бідні, перелякані. Якось йшла і почалися обстріли, бідне дитя припало до гуртожитку. Я підійшла, кажу: «Не бійся, я тебе закрию». Обняла дитину, вона вся тремтіла...

Стаж великий, а пенсія мізерна настільки, що неможливо вижити. Воду нам дають брудну з водопроводу, виходить дуже багато повітря, ми вже не в змозі купувати крани, тому що їх постійно зриває через повітря. Повісили шланги. Вода йде по годинах, набирається повітря і по новій. Газ зараз жахливий, йде його перевитрата, тому що він дуже поганої якості.

Чоловік живе в Миронівці. У нього в будинок потрапив снаряд, він інвалід першої групи, не може пересуватися. У нього навіть не склали жодного акту. Транспорт до Миронівки не ходить. І ось вже сім років він після інсульту, я на третій групі. Швидка не приїжджає. Це жахливо. Настільки важке життя стало, я не можу передати.