Мандик Олександра, учениця 10 класу Нововоронцовського ліцею Нововоронцовської селищної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Шевчик Вікторія Іванівна

Війна. Моя історія

Війна... Найстрашніше, що є у світі. З дитинства бабусі та дідусі розповідали мені про Першу та Другу світову війни. На той момент я не могла зрозуміти наскільки це страшно, але у свої п'ятнадцять відчула все на собі. Усвідомлення про початок війни дійшло до мене ще в далекому 2014, коли росія окупувала Крим та ввійшла на територію Донецької та Луганської областей. На той час я була ще маленькою, але емоції смутку та жалю до людей були дуже великими.

24.02.2022 Шоста ранку… Наша сім'я прокинулася від телефонного дзвінка. Зателефонував дядько та сказав, що почалося повномасштабне вторгнення на нашу територію. У перші хвилини я була в повному шоці та в розпачі, потім паніка, страх за сім’ю та відчай.

Через деякий час почала збирати валізи, а батьки поїхали в магазин за продуктами. Перші години війни для мене були найгіршими за все моє життя: паніка серед людей, обстріл усіх областей України, російські війська почали просуватися по всій лінії фронту. Було дуже страшно, але я вірила, що наші хлопці зможуть їх зупинити.

Проживаю на лівому березі Херсонської області, тому жах окупації не змусив чекати себе довго. Перший місяць пройшов наче уві сні, нічого не хотілося робити, була апатія. Росіяни ходили по будинках, знищували все про Україну, а тих, хто чинив спротив, забирали на тортури або просто вбивали.

Хтось мене запитає: «Чому ви не виїхали звідти?» Відповім: тому що це мій дім, тут проживає моя сім’я! Я не хочу звідси їхати, моя душа і серце завжди будуть у моєму рідному селищі.

Моє життя кардинально перевернулося з ніг на голову. Усе, що здавалося кольоровим, стало сірим. Емоційне вигорання, багато друзів виїхало за кордон, і, мабуть, я їх вже не побачу. Але в серці завжди була і буде надія на свободу. У житті нашої родини також є переміни: ми почали цінувати кожні моменти, проведені разом, стали більш згуртовані.

За весь час війни знайшла себе в багатьох речах. Стала більше зосереджуватися на навчанні та на своїх цілях. Нарешті почала займатися спортом та задумалася про своє майбутнє. Передивилася свої цінності в житті та своє оточення. Я пишаюся тим, що я українка, що в такий важкий час ми продовжуємо жити, радіти маленьким перемогам, любити та мріяти.

Наостанок хочу сказати: не забувайте, де ваш дім, ваша сім’я, ваш спокій. Робіть те, до чого душа лежить, цінуйте важливі моменти, тому що через секунду їх може не бути. Проводьте свій час не тільки з телефоном, але й з дорогими для вас людьми.

Упевнена, що війна закінчиться нашою перемогою, усі воїни живі та здорові поїдуть до своїх домівок. Вони герої, які оберігають наші життя, і за це їм велика подяка та шана навіки.  Зима 2022 року назавжди залишиться в наших серцях та в пам’яті, але світло переможе морок!