Тетяна Миколаєнко

"Емоції, які пережила моя родина, не описати жодними словами"

Миколаєнко Тетяна, 14 років, 9 клас, Оливська гімназія

Вчителька української мови та літератури Матюх Діана В’ячеславівна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Війна в моєму житті та житті моєї родини залишила тяжкий слід. Про повномасштабне вторгнення ми дізналися майже одразу, так як до цього дня були натяки, що може початися війна. Через це наші родичі з Києва сказали, що в них все готово для виїзду з міста і якщо щось все таки почнеться і вони поїдуть до нас в село. І ось настав ранок того самого дня.

На годиннику п’ята година, у мами задзвонив телефон, коли вона підняла слухавку вона почула: «Розпочалась війна, ми їдемо до вас». Саме так ми усвідомили, що розпочалася війна. Хоч я і розуміла, що почалася війна мені все ж не вірилося, що в наш час може таке статися.

Я відчувала себе тривожно, але мої батьки заспокоювали мене та моїх братів і сестру. Коли починалися обстріли, ми одразу спускалися в погріб. Мені було дуже страшно. Коли вдень все гуло від вибухів, все ж таки не було так страшно як вночі, коли я все бачила своїми очами, звідки летіло та куди падало і вибухало. Селом їздила військова техніка та все обстрілювала в сусідніх селах.

Нашій родині було дуже тяжко, нас було чотирнадцять людей, а погріб маленький, але хоч в тісноті зате в злагоді. Сили терпіння та витримки вистачило до чотирнадцятого березня, а на мій день народження, тобто п’ятнадцятого березня, ми вирішили їхати кудись подалі від обстрілів.

У нас було два автомобіля якими керували дідусь та тато. Коли ми від’їхали на десять кілометрів від села у нас зламався один з автомобілів, тому всі повинні були йти пішки лісом. Та поламаний автомобіль був не єдиною проблемою. Раптом почалися обстріли.

В небі наче хижі птахи кружляли ворожі літаки. Крижаний страх оволодів нашими серцями. Це напевно і заважало нам знайти вірний шлях. Блукаючи лісовими стежками ми майже втратили віру в те, що знайдемо вихід. Але на щастя і на Божу ласку нам пощастило вийти на наших військових. Емоції, які пережила моя родина, не описати жодними словами.

На даний час моєю найбажанішою мрією є закінчення війни та мир. Також я дуже щаслива, що ми нарешті потрапили додому. Я вірю, що Україна переможе і все налагодиться.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/