Гаврилюк Єлізавета, 9 клас, Каноницький ліцей

Вчитель, що надихнув на написання есе - Шурко Тетяна Федорівна 

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

У пам’ять про нього — для життя інших!

День, який змінив усе моє життя, — це втрата тата на війні… Тато був для мене всім! Всесвітом, заради якого я дихала! Людиною, яка надихала мене творити! Тато був…, і в один момент страшна війна його забрала.

Біль, сльози, горе, злість. Присмак невимовної ненависті до ворога, який зруйнував наше життя і відібрав найдорожче. Я не знала як мені жити! Я не знала, де віднайти сили, щоб дихати. Єдина людина, заради якої я вижила і живу без тата, - це моя мама.

І сьогодні я хочу розповісти світу про цю чудову жінку, яка попри біль втрати коханого, щодня продовжує боротися – не лише за себе, а й за інших.

Мама волонтерила ще до початку повномасштабної війни. Разом зі співочим колективом «Чарівниці» вони готували сік із домашніх яблук і передавали його на фронт. А згодом почали готувати найсмачнішу домашню ковбаску за давнім поліським рецептом для наших захисників. Усе робили швидко, злагоджено, з любов’ю, щоб якомога швидше відправити хлопцям на передову.

Але потім сталося страшне. Мій тато, коханий чоловік, найкращий син і брат — загинув. Для нас це був кінець світу. Мама сказала: «Для мене війна закінчилась…». Смерть тата стала горем не тільки нашої родини — вона торкнулася всіх. У співочому колективі припинилися не тільки пісні, а й випікання ковбаски: «Якщо Марина не з нами, то і нас не має» - сказали Чарівниці.

Сірі дні, темні ночі, і нестерпний біль заполонили наше життя. Мама не могла віднайти сили, плакала щодня, щоб я не бачила, моя мама не жила…

Війна триває, хлопцям потрібна допомога. І одного дня отець Андрій сказав, що їде до наших захисників, і вони так чекають на смачну українську ковбаску. Це був один єдиний раз, коли «Чарівниці» повернулись до роботи, але його було достатньо: «В пам’ять про мого коханого, і заради наших воїнів» - сказала мама. 

І почалася ще більша праця. На сьогодні мама з колективом вже використали на ту саму ковбасу, яку так люблять військові, 4,5 тони м’яса.

Хлопці з передової хвалять її, передають подяки, кажуть, що вона нагадує їм про дім і додає сил. Ця ковбаска - не просто продукт, це - символ єдності. Як її випікання об’єднало людей, так і її передача на фронт — це підтримка та любов, що переходить від однієї людини до іншої. І хоча це невеликий внесок, він робить великі зміни — дає надію на те, що навіть у найстрашніших життєвих ситуаціях можна допомагати, зберігаючи людяність і тепло.

Я пишаюся своєю мамою! Для мене вона найкраща у світі!

Добра, щира, світла людина, яка попри біль і втрату, допомагає іншим жити далі. Вона приклад того, що навіть після найбільшої темряви, людина може бути світлом для  інших, бо сила допомоги — це не тільки про матеріальні речі. Це любов, пам’ять і віра, які тримають нас разом!