Діана вивезла свою сім’ю сама на машині через всю країну зі сходу на захід, щоб не наражати дітей на небезпеку

Мені 36. Я працюю вчителем англійської мови, вже більше десяти років. У мене є чоловік і двоє синочків. До війни ми мешкали в Донецькій області, місто Покровськ. Зараз живемо в Чернівцях.

З першого дня війни пам'ятаю почуття тривоги, нерозуміння, що робити далі, страх за дітей. Меншому сину ще тільки рік нещодавно виповнився, у чоловіка інвалідність першої групи - я не знала, куди їх везти.

Мій чоловік отримав травму на виробництві, йому гроші держава і фонд соціальний виплачують. Для нас не мало різниці, в якому місті України жити. Винаймати житло тут недешево, тому грошей нам не вистачало на другорядні потреби, а на їжу і на воду завжди вистачало.

В Чернівцях відносно спокійно, тому ми тут, щоб не травмувати дітей, убезпечити їх від психологічної травми. А взагалі я досі не розумію, що мені робити. Ми тут живемо, тому що тут безпечно.

Ми їхали на початку березня, але погода була зимна, був і сніг. Дитина маленька ще грудна, чоловік пересісти за кермо не може, тому що в нього є фізичні особливості свої. 

Дуже важко було рухатися, розважати дітей. Із пальним теж були проблеми, хоча в мене машина дизельна. На щастя, дизель був, але були величезні черги на заправках. 

Як тільки ми заїхали в Чернівецьку область, нас зустріли якісь люди на дорозі, які просто зупинили машину, напували нас гарячим бульйоном і нагодували різною домашньою їжею. А цього дуже не вистачало, тому що на дорогах були дуже великі пробки, і ми просто не встигали це зробити. Тому ми й вирішили залишатися тут, а не виїжджати за кордон. Хочеться жити в своїй країні. 

Зараз я працюю, тому немає потреби ходити по гуманітарну допомогу. А на початку часто брали і речі, які залишили вдома, і продукти. 

У мене взагалі чудова родина: чудовий чоловік і чудові діти. І ми стали один одного ще більше підтримувати і цінувати.

Спочатку я думала, що ця вся ситуація закінчиться за пару місяців. Сподіваюся, що скоро-скоро це все закінчиться перемогою, і ми будемо жити у процвітаючій країні, тому що в нас для цього є всі умови. Я завжди казала і своїм дітям учням в школі, що ми в хорошому географічному положенні, і взагалі у нас чудова земля. Я сподіваюся, що дуже скоро все налагодиться і будемо жити в мирній успішній країні.