Я пенсіонерка з Охтирки Сумської області. До війни жила спокійно, пенсію отримувала. Мені всього хватало.

Наше місто вже о п’ятій годині атакували, бо у нас з Білгородом кордон. Ми вийшли зранку на вулицю, а там – вибухи. Потім сусіду зателефонували з Попівки і сказали, що почалася війна.

Нас тут бомбардували з літаків, і з «Градів». Було дуже важко, а я ще хворію на астму. Взагалі було дуже важко морально, і ще мій син з першого дня на передовій. Братовій онучці десятирічній перекосило обличчя і вона не могла говорити, то ми вирішили виїхати. 

Виїхали, щоб зберегти дітей. Дівчинку з мамою відправили до Польщі. Бо спочатку були у Львові, а там були бомбардування у Яворові, і знову - великий стрес. 

Додому ми повернулися 16 травня. Наші будинки цілі. А от мікрорайон Дачний, де ТЕС, весь розбитий. 

Росіяни били туди, де водоканал, де всі такі місяця критичної інфраструктури. Вони робили все, щоб місто не жило. Дуже розбили центр Охтирки.

Але все одно десь відсотків 80 людей повернулися. Зараз є світло, газ, вода є, так що, в принципі, все добре - вже навіть пустили опалення в багатоповерхівки.

На мою думку, війна скінчиться, коли нам дадуть гарну зброю, щоб хлопці не тільки захищалися, а ще йшли вперед.