Ми з міста Гуляйполе Запорізької області. Жили в достатку. Усе було. Працювали. А настала війна – прийшлося все залишити і виїхати. Залишились без нічого. 

Не вірилося спочатку, а вже  як до нас дійшло – тоді повірив. Ми у своєму домі жили, їжа ще була. Просто не стало води, світла. 

Ми жили в погребі. Холодно було. Потім газу не стало, згодом бомбити почали. Місяць прожили в погребі, і заради дітей виїхали.

Була евакуація, але ми їхали своїм транспортом. Кота забрали з собою.

У Запоріжжі звернувся у фонд – і мені відразу допомогли, забезпечили продуктами. Було тоді важко, бо не стало роботи та фінансів. І те, що мені допомогли, не відмовили – дуже приємно вразило. 

Додому тягне. Переживаємо за майно. Труднощі з їжею, з одягом, бо все залишили вдома. Дитина злякана досі, погано спить.  

Хотілося б, щоб якомога швидше війна скінчилася. Хочеться повернутися додому.