Наша сім'я працює в Харкові. На початку війни ми пережили обстріли та авіаудари, тому вирішили переїхати під Харків, щоб захистити дитину від цих жахіть. Зараз ситуація трохи покращилась, але дитина так і не змогла знайти друзів на новому місці. Тепер ми живемо в селі, тут тихіше, але важче добратися до роботи. Виїхати далеко від Харкову наша родина не могла, так як 

працюємо в енергетиці і маємо тримати енергетичний фронт країни.

Коли ми розповіли дитині про початок війни її реакція була на диво спокійна, вже потім ми помітили у неї неврологічні розлади. 

Зараз дитина проходить лікування у невропатолога.

Перший день війни був найстрашніший, бо це було дуже неочікувано і дуже гучно. Ми жили дуже поряд до лінії зіткнення і тому прокнулись під гучні вибухи та бомбардування літаком. 

У наш район важко було доставити продукти та ліки, 

тому було складно, але ми згуртувались з сусідами та ділились один з одним.

Дитина стикнулася з психологічними проблемами і наразі перебуває на обліку у невропатології, діагноз – ПТСР.

У нас залишився на згадку уламок ракети, з яким пов’язана наша особиста історія війни.