Це був ранок 24 лютого, п'ята година... Ми спимо… Прокинулися від гучних вибухів. Будинок трусився… У небі летіли ракети... Це був жах!
Труднощі були коли ми виїжджали з малою дитиною під обстрілами. Не працювали аптеки, підгузки ніде було купити. Дитина отримала психологічну травму, зараз не розмовляє.
Наразі живемо з чоловіком і дитиною разом. Після переїзду, небайдужі люди надали нам житло безкоштовно.
Зараз навчаюся на флориста і планую працювати. Бо повертатися немає куди...
На згадку про трагічні події залишилась червона маленька валіза, в яку ми спакували все наше життя…