Ми вже вдруге переселенці. Перший раз в 2014 ми виїхали з Донецька, а після повномасштабного вторгнення вимушені були покинути все знову і тікати.

Найбільш важким виявилося бачити власну дитину в холодному підвалі, коли надворі -10 і йдуть постійні обстріли. Страшно було бачити загиблих сусідів, яких ховали просто у дворі, бачити як руйнують наш будинок та місто взагалі. Важко було дивитись на істерики та сльози людей, що перебували з нами в укритті.

Наша родина мала запаси їжі, води та медикаментів, тож особливої необхідності в цьому ми не зазнали. Як тільки стало можливо - покинули місто. Дитина була свідком постійних вибухів, проявляє страх перед гелікоптерами та літаками, бо вони бомбардували місто.