Гриценко Артем, 9-б клас, Апостолівський ліцей №4

Вчитель, що надихнув на написання — Тимків Василина Петрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Україна з початку війни перебувала під постійною загрозою. Вибухи лунали по всій країні, і наше місто не стало винятком. Ввечері,

коли вороги готувалися до можливого бомбардування, ми збиралися разом із родичами та сусідами й ховалися у підвальному приміщенні. Авжеж саме вночі вороги посилювали атаки, що не давало нам спокою.

У ті тривожні години ми займалися дрібницями, наприклад лускали соняшникове насіння, аби хоч якось відволіктися від жаху. Лише під ранок, коли звуки вибухів стишувалися, ми поверталися додому з надією на спокійний день. Під час повітряної тривоги вдома ми ховалися в коридорі, саме там немає вікон та товсті стіни. Якщо це відбувалося під час уроку, то урок зупиняли і ми всі проходили до найближчого безпечного місця.

Одного дня я відчув сильний біль у животі. Ми одразу вирушили до міської лікарні, де запідозрили апендицит.

Мене направили до Кривого Рогу на операцію. Вночі дорогою туди ми проїжджали через блокпости, барикади та пастки для танків, що лише додавало тривоги.

Після операції я відчував сильний дискомфорт, але лікарі порадили більше рухатися, щоб швидше відновитися. З кожним днем мені ставало краще, і згодом мене виписали. Лише за неділю я почував себе набагато краще як ніколи.

Після повернення додому в нашій оселі з'явилися переселенці з Кирилівки. Спершу ми добре спілкувалися, проводили разом час, обговорювали новини. Один із них дуже захопився риболовлею, але поступово його надмірне вихваляння почало мене дратувати. Я вирішив припинити спілкування з ним, бо в умовах постійного стресу важко зберігати спокій, коли не всі поводяться так, як ти цього очікуєш. Можливо, я багато чого не знав про життя цього хлопця, тому і поводився так.

Одного разу в одній із соціальних мереж, де я часто спілкувався з друзями, групу захопили російські хакери. Вони запустили бота, який зламав зв’язки між учасниками, зокрема й моїми друзями. Через загрозу безпеці я вирішив видалити свій обліковий запис, хоча це було складне рішення між моїми друзями та моєю безпекою.

До відключень електроенергії ми підготувалися заздалегідь, придбавши повербанки, свічки та продукти, які не потребують приготування.

Під час відключень ми грали в настільні ігри, щоб не нудьгувати. Це стало новою реальністю, але з часом ми навчилися пристосовуватися, доки не настала весна.

Незважаючи на те, що лінія фронту посунулась далі, іноді вночі мене будили звуки вибухів в інших містах. Але наші Збройні сили продовжували тримати оборону, захищаючи країну від ворога.

Одного разу ми отримали попередження про можливий ракетний удар по Запорізькій АЕС. Ми залишилися вдома, закрили всі вікна й вентиляційні отвори, слухали новини в очікуванні подій. 

На щастя, нам вдалося уникнути цього лиха.

Цей шлях був для мене важким — вибухи, операція, стрес, тривога. Але я вистояв, навчився справлятися зі своїми страхами й переживаннями. Сподіваюся, що війна скоро закінчиться, і ми зможемо повернутися до мирного життя.

Дякую своїм ангелам-охоронцям - воїнам ЗСУ за можливість жити в своїй країні, розмовляти рідною мовою і бачити рідних.