Толстік Юлія

9-в клас, Кривоозерський ліцей №1 Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області

Вчителька, що надихнула на написання – Іванова Олена Сергіївна

Війна. Моя історія

24 лютого 2022 року запам’ятається мені на все життя. Це дата, яка розділила життя українців на “до” і “після”. Це подія, яка вкрала майбутнє багатьох моїх співвітчизників.

Перед цим моїй матусі Олені приснився віщий сон, що протягом з 20 лютого по 24 мені загрожує небезпека.

Мама просила мене в ці дні не йти до школи. Відзначаючи своє 14 - річчя 22 лютого, я навіть і подумати не могла, що моїй Батьківщині загрожує небезпека. В четвер я прокинулася від телефонного дзвінка, який пролунав о 6 ранку. Хто це телефонує так рано? В коридорі мене зупинили заплакані мамині очі та розпач і страх на її обличчі. Тато мовчки кудись швидко збирався. На маминих тремтячих устах я прочитала страшні слова: «Донечко, нам оголосили війну». Дуже швидко зібрали необхідні речі, документи на випадок евакуації. Свідомість розривали звуки ракет, які пролітали над будинком -від цього страх сковував все тіло. Щодня я зустрічала все більше і більше незнайомих людей, які змушені були тікати від війни, шукаючи прихистку.

З кожним днем ставало все важче. В щирій молитві мама просила Бога зберегти нашу домівку, свічечка біля ікони постійно горіла.

На жаль, облаштованого укриття ми не мали, сусіди пропонували ховатись у їхньому підвалі. Сну майже не було, лягали спати одягнені, з проханням, щоб Боженька подарував нам світанок.

Мама, перебуваючи в декретній відпустці, змушена була вийти на роботу в лікарню, а я і мій маленький улюблений братик залишилися на піклуванні бабусі з дідусем. Накопичені кишенькові гроші, які я збирала на планшет, віддала батькам, щоб закупити необхідні продукти. Прийшло усвідомлення, що війна стала частиною нашого життя і з цим потрібно жити.

Тато зранку до вечора в холоді, разом з односельчанами допомагав копати окопи, організовувати територіальну оборону. Всією вулицею готували коктейлі “Молотова”, збирали гуманітарну допомогу: продукти харчування, одяг, постільну білизну, засоби гігієни та відвозили постраждалим, які щодень прибували до нашого містечка.

Одне я зрозуміла, що здорова і жива родина - це найдорожчий скарб у моєму житті, що матеріальні блага не мають ніякої цінності. Олена Сергіївна, наш класний керівник, щодень підбадьорювала та підтримувала нас. З новин ми знали, що весь український народ піднявся на боротьбу, і це давало нам надію на Перемогу і віру в Збройні Сили України.

Наші рідні, що мешкали на Херсонщині, в окупації, щоб зберегти своє життя, переховувались майже 20 днів у підвалі РЕСу.

Містечко постійно обстрілювалося, але за можливості волонтери евакуйовували всіх, хто цього потребував. Моя двоюрідна бабуся зі сльозами на очах згадує, що втратила все нажите за ціле життя. Сідаючи зі страхом в автобус, бабуся боялась, щоб по дорозі до Кривого Рогу їх не розстріляли.

Згодом, оговтавшись, я долучилася до навчального процесу, який проходив онлайн. Чесно кажучи, було важкувато: інтернет зникав, світло вимикали у зв’язку з аварійними роботами, але ми тримались і попри все навчались. Коли було облаштовано укриття, ми пішли до школи. Я була рада зустрічі з вчителями та однокласниками.

В школі ми влаштовували змагання на честь Збройних Сил України та благодійні ярмарки. Зібрані кошти, смаколики, малюнки та побажання відправляли на фронт із словами: «Повертайтесь живими та неушкодженими ! Ми вас любимо і чекаємо».

Життя моєї сім’ї змінилося… Ми до останнього разом із Україною та народом. Ми діти козаків, ми майбутнє наших батьків та дідів! Нашого спільного ворога запам’ятала на все життя: ім’я йому - росія. Наша місія в цьому житті – це відродити, відбудувати Батьківщину, привести у світ покоління могутніх, сильних, вольових, працьовитих українців із добрим серцем та вільною душею, які будуть любити й шанувати свою мову, землю та народ. Я впевнена ми навчимося жити по іншому.

Свою вдячність нашим Захисникам і Захисницям я збережу на все життя, розповім своїм майбутнім дітям про їх мужність і відданість рідній країні. Вони завжди будуть натхненням для всіх нас за можливість жити на рідній землі. Слава Україні! Героям Слава!