Я жила в Бериславі. У перший день війни почула вибухи, потім місто окупували. Не стало світла, води й газу. Їжу я готувала на багатті. Я знала, що в Маріуполі людям гірше, тому намагалась не впадати у відчай. Носила самотнім сусідам їжу, бо про них нікому було попіклуватись. Одного разу, коли йшла до сусідки, я потрапила під обстріл. Потім потрапила під обстріл вдруге, тоді у мене вже не було сил.

Вдома закінчувались дрова, я не опалювала по декілька днів. Вирішила виїхати хоча б туди, де є світло. 

Мій будинок зруйнований, тому повертатись мені нікуди. Живу одним днем. Сподіваюсь, що всі території повернуться в Україну.