Я жила в Бахмуті щасливим життям. Після початку війни не знала, що робити, бо не розуміла, що відбувається. Обстріли були постійно. Доводилось сидіти в підвалі.
Кожного дня в Бахмуті руйнувалось все більше будівель. Було страшно на це дивитись.
Я взяла собачку, котика та дві валізки і виїхала з Бахмута. Думала, що повернусь додому за деякий час. Зараз мого будинку вже немає, тож я продовжую жити у гуртожитку. Щодня чекаю на завершення війни. Мрію про поїздку додому, хоча знаю, що повертатись мені нікуди і двері від власного житла я вже ніколи не відкрию.
