Я живу у місті Слов'янську. У мене двоє дітей. 

У 2014 році ми не виїжджали, але було страшно спостерігати за тим свавіллям та беззаконням, які коїлися у місті. Напевно, всіх це торкнулося. Когось фізично, когось морально. У мене у знайомих тоді загинула дитина, а також загинув мій колега. Якщо більшість України не відчула війну 2014, то ми це випробували на власному досвіді. 

24 лютого у мене було відчинене вікно на провітрювання і коли о п'ятій ранку від вібрації почали двері ходором ходити, мені стало страшно, тому що я зрозуміла, що буде війна. До цього я не хотіла вірити, що ці тварюки можуть знову повернутися. Вони пішли, і я сподівалась, що ми більше ніколи їх не побачимо і не почуємо. Принаймні, у нашому місті. 

Ми евакуювалися 31 березня 2022 у Полтаву і повернулися 27 листопада. Було страшно: летіло на залізничний вокзал і влучило неподалік від нас. Куди евакуаційний потяг привіз, туди ми й поїхали. Знайшли квартиру і прожили у Полтаві вісім місяців. Ми повернулися додому після звернення Лиману й Ізюму, думали, що буде тихо. А тепер знову починають згущатися фарби, ці тварюки підходять ближче, тому думаємо, що доведеться виїжджати. 

У Полтаві ми отримували і фінансову підтримку, і гуманітарну допомогу. І від Фонду Ріната Ахметова, і від інших фондів та організацій. Тут, у Слов'янську, також нас підтримують. Продукти є, дефіциту не було.

Кожен день шокує. Навіть останні події, які відбулися у нашому місті 14 квітня, коли загинули 13 людей від ракетного удару. І найстрашніше, що загинула дворічна дитина. І так щодня. Гинуть дуже багато молодих хлопців. Коли дивлюсь статистику полеглих, це дуже страшно. Шокують мешканці нашого міста, які чекають на росію. Це за гранню мого розуміння. Все - це ніби страшний сон.

Приємно вражає допомога людей, які це роблять від душі. Не для піару, а від чистого серця. Дуже зворушують вчинки наших військових - вони справжні герої. 

Всі бояться, страшно спати лягати щодня. Але, дякувати Богу, у родині всі живі. Багато знайомих загинули. 

Війна закінчиться, коли путін помре. І коли Україна буде стріляти по росії, інакше вони ніколи не зупиняться. Думаю, що нічого хорошого на нас після війни не чекає: пів країни зруйновано, багато втрат молодого генофонду. Мені здається, що все сумно, а буде ще гірше.