Я жила у центрі Маріуполя. З перших днів війни чула обстріли. Магазини закрились, хліб дістати було неможливо. У місті не було світла, води та опалення. Я спала у куртці, тому що у квартирі було всього шість градусів. Біда об’єднала людей. Багато разів ми разом з сусідами ходили до зачинених магазинів та чекали завозу продуктів. Потім почали допомагати один одному та ділитись тим, що є.
Коли я виїжджала з міста, довелося перетнути двадцять один блокпіст росіян. Кожного разу вони перевіряли машину.
У Маріуполі залишився мій чоловік. Я два роки не знаю, що з ним, бо немає зв’язку.
Зараз я живу у Хмельницькому. Зараз сподіваюсь на визволення Маріуполя.