У перший день війни я пережила тяжкі емоції. Була шокована тим, що Росія на нас напала. У місті не стало води, світла та газу. Два місяці я прожила в холоді. Дрова закінчились, не могла приготувати їжу на багатті. Лікарів у місті не було. Всі люди у Привіллі жили без зв’язку. Обстріли були постійно, тому евакуація з міста була не завжди. 

Я з чоловіком виїхала самостійно. Заплатили тисячу гривень перевізнику. Зараз ми живемо в Дніпропетровській області. Нещодавно я дізналась, що мій брат у Маріуполі помер, а я не змогла поїхати з ним попрощатись.

Менший брат залишився на Луганщині. Я його не чула півтора року, тому що там досі немає зв’язку. 

Я не бачу майбутнього для себе. Хочу повернутись додому, бо у моєму віці я вже не зможу побудувати життя наново.