Я жила в Сєвєродонецьку. Після початку війни снаряди почали прилітати в будинки і двори. Мені довелося жити в укритті. Якийсь час працювали магазини, я бігала купувала продукти і ліки. Планувала пересидіти обстріли. 

Я не могла виїхати, бо машина тата була за містом. Йти туди під обстрілами було дуже небезпечно.

Я домовилася з людьми, які евакуювалися, щоб мене з чоловіком вивезли до машини. Ми забрали авто і виїхали. Зараз живемо в Павлограді. Хотіли поїхати далі, але залишилися. Знайомі допомогли знайти бюджетне житло за комунальні послуги. Поки що в місті все працює, і немає обстрілів. Хотілося б і далі жити в тиші. 

Мої рідні роз'їхалися по світу. Дуже важко жити далеко від дому і відчувати себе нікому не потрібною. Зі мною поруч зараз мама і дочка. Сподіваюся, що війна закінчиться, і ми повернемося додому.