Я ще не пенсіонерка мені 57 років. Живу сама, діти мої одружені, в різних місцях проживають. Я переселилася сама з Малої Токмачки у Запоріжжя.

Вранці 24 лютого мені дочка подзвонила і сказала, що в нас почалася війна, але якраз і збиралася на роботу йти, а так я узнала що в нас війна почалася. Мені дуже не вірилося.

У нас почалися обстріли, і загинула людина. Якось так дуже важко і страшно стало, а потім все частіше і ближче були ті обстріли, і я морально не змогла витримувати далі.

Моєї подруги діти допомагали людям виїжджати і допомагали продуктами харчуваннями, бо вони їздили в місто скуплялися і привозили І так я їх попросила вивести мене в Запоріжжя,  Так можна сказати що вони від себе волонтери були.

І оце зараз, хоча я у Запоріжжі, дзвоню у село. Ось, під час недавнього обстрілу загинули знайомі люди - це дуже важко.

Зараз гуманітарна допомога йде туди регулярно -  людям допомагають.

У мене роботи немає, я стою в центрі зайнятості. Хочеться вернутися додому, хоча там дуже невесело. 

Скоріше б війна закінчилася, і щоб з меншими втратами наших воїнів. Хочеться миру, спокою і щоб діти були при місці вдома.