Галенко Лія, 10-б клас, Сумська спеціалізована школа I-III ступенів №17

Вчитель, що надихнув на написання — Розгон Оксана Іванівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Вже дуже скоро може бути 1000 днів цієї жахливої війни, і за цей час я пережила суттєві зміни, які назавжди змінили моє життя, світогляд та сприйняття реальності.

Я відкрила нові аспекти своєї особистості, переосмислила свою роль у суспільстві та шукаю своє місце у великій історії.

З кожним новим днем я дізнаюся більше про себе та усвідомлюю хто я. Моя історія тісно пов’язана з історією моєї країни, яка продовжує боротьбу за існування та незалежність. Ці дні стали переломним моментом не лише для мене, а й для всього нашого народу.

По-перше, війна навчила мене цінувати кожен день і кожну мить. Вона нагадує про крихкість життя та важливість кожної секунди. Раніше звичайні речі здавалися незначними, але трагедія змінила мій погляд на них.

Навіть чисте небо в сонячну погоду, тепер сприймається по-іншому.

Тихий день з родиною без повітряних тривог та обстрілів, або безпечна подорож по нашій такій неймовірно гарній та чаруючій Україні тепер набули набагато глибшого значення. Виявляється, це і є щастя...

Яскравим прикладом є те, як я почала цінувати час із близькими.

На початку війни, під час авіа та артилеристських атак, ми змушені були проводити цілі дні і ночі у підвалі,

і саме тоді я усвідомила важливість рідних людей поруч. Останні декілька місяців ситуація в нашому місті знову загострилася, і знову родина підтримує один одного, бо без підтримки рідних і просто співчутливих людей дуже важко пройти через пекло війни і залишитися людиною. Я зрозуміла, що жодна матеріальна річ не має значення, коли йдеться про життя та здоров'я близьких. Навчилася бути вдячною і цінувати прості моменти, які раніше залишалися поза увагою.

По-друге, війна зробила мене сильнішою як морально, так і фізично. Після її початку я відкрила для себе новий вид спорту — кікбоксинг, який допомагає мені виплеснути свої негативні емоції та робить мене набагато сильнішою і витривалішою. Цей спорт став для мене не лише фізичним викликом, але й терапією, яка допомагає справлятися зі стресом. Ці дні принесли багато страждання та страху, однак у мене з'явились сили, яких я раніше не відчувала.

Хочу навести приклад зі свого життя: коли нам довелося евакуюватися через обстріли, я зрозуміла, що можу діяти спокійно і рішуче в екстремальних ситуаціях. Раніше я не уявляла себе в такій ролі, але обставини змінили мене. Тепер я знаю, що готова до будь-яких викликів.

Я стала сильнішою та відважнішою, завжди в очікуванні, бо розумію, що в будь яку секунду може виникнути потреба діяти миттєво.

Ці два з половиною роки війни стали не лише випробуванням, а й важливим етапом особистісного зростання.

Отже, війна навчила мене цінувати життя і кожен момент; бути вдячною за людей поруч і не витрачати час на дрібниці.

Я зрозуміла, що випробування допомагають загартувати волю і характер. Водночас вона показала мені, що навіть у найскладніших умовах людина здатна знайти надію та опору в малих радощах, підтримці близьких і вірі в краще майбутнє. Попри усі труднощі, цей шлях зміцнив мене як особистість і громадянку та додав мені впевненості в тому, що разом ми здатні подолати будь-які випробування. Війна є для мене не лише болючим сьогоденням, а й уроком, що залишиться зі мною назавжди. Він нагадує нам про те, що найважливіше — це людська гідність, свобода і право на життя у мирі та злагоді. Війна продовжує формувати нашу історію, але всі ми можемо писати її своїми вчинками. Незважаючи на труднощі, я все одно маю цілі, які прагну досягти, і роблю все для цього. Окупанти не змогли зламати волю ані мою, ані більшості українців, які продовжують вірити і боротися за своє життя в Україні. Хоча війна все ще триває, і вона наближається до 1000 дня, проте, моя сім'я продовжує жити в Україні і вірити в перемогу, яка незабаром обов’язково настане. Слава нашим захисникам! Віримо в Україну!