До початку російського вторгнення працював в м. Одеса. Сам з смт. Окни, на той момент вдома знаходилась вагітна дружина з чотирма дітьми віком 14, 10, 9 та 8 років. Дізавшись про події, які сколихнула не лише Україну а й світ, я повернувся додому  до сім'ї. Десь приблизно через місяць пішов добровільно захищати країну.

Пебував у Херсонському та Миколаївському напрямках, на той момент в мене народилась чудова донечка. Ледве добився відпустки аби приїхати бачити малечу та родину на декілька днів. Напротязі служби бачив багато смертей своїх товаришів. Бачив як страждали люди, котрі втратили все - домівки, близьких, віру та надію. Двічі ледь не попрощався з власним життям....

Голодували протягом тривалого часу. Було таке, що сиділи в окопах без їжі та води. Дуже важко було пережити відстань між родиною. Хвилювався за них, але був впевнений бо вони в безпеці.

На даний момент я разом з родиною, разом з дітьми. Були моменти, коли діти дарували подарунки - в мене досі вони є як згадка. То маленький брілок у вигляді сердечка кольору прапору України з написом з бісеру "Повернусь живим!" та браслет Української символіки.

Наразі я безробітній, в пошуках працевлаштування. Залишився деякий одяг після служби. Дуже багато речей та аптечок передали моїм хлопцям, з якими перебував на передовій. На згадку залишив шиврони...