Зранку 24 лютого був сильний вибух, далі я поїхала на роботу. Пам'ятаю лише, як з роботи поверталася, черги були великі на заправках. Люди всі були схвильовані особливо.

Хліб було важко купити. Магазини вже не працювали. Готівку також особливо ніде було зняти. У нас колодязь свій - вода була. Світло ще трималося, це зараз перебої почалися.

Коли ракета прилетіла прямо на подвір'я, і не перша, тоді ми зрозуміли, що треба виїжджати.

Дуже сильно зруйнувало будинок, але це було після того, як ми поїхали. Там і даху немає, і стін вже немає, там дуже добре досталося. Що там надалі - не знаємо. 

Першого червня ми поїхали, з третього червня були тут. З першого на друге ще ночували у знайомих, щоб не їхати, бо транспорту не було. І звідти, з міста Слов'янська поїхали на Дніпро, а з Дніпра потягом - до Кривого Рогу.

Була тільки надія не краще, а краще не стало. Роботи немає, тільки підробіток у когось на городі. Мама працює офіційно, а я підзаробляю, щоб вижити. 

Думаю, війна скоро закінчиться. Майбутнє буде світлим, яскравим. Все буде добре.