Данилко Софія, 9 клас, Морозівська гімназія Новодунаєвецької селищної ради Хмельницької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Вугляр Юлія Михайлівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Подія, яка змінила все... Інколи маленька, ніби незначна подія може зовсім змінити мислення людини, змінюється її характер. Це може бути як і хороша подія, так і погана. Україно, війна, горе, загибель невинних жителів. Так, у 2014 році почалась війна. А у 2022 році почалося щось більше. Війна. Змінилось багато чого. Змінилась Україна. Світ мовчить. Це горе не тільки для України, біль, розпач і у людей з інших куточків світу – це подія, яка дуже сильно змінила наш світ, наших людей.

Війна – це страшно. Не розумієш, що буде далі, ти хвилюєшся за те, чи виживеш ти? Чи зруйнується твій дім? Чи все буде добре з твоїми рідними? Чи у тебе буде де жити?

Так, це страшні питання. Але сила – війна саме ця подія так сильно вплинула на світ, на долі людей, на їхнє самоопанування. Але що ж 24 лютого 2022 року. Це був звичайний день, але такий, щоб я запам’ятала його на все життя. Це був четвер, шкільний день. Я пам’ятаю, що я дуже не хотіла у школу в цей день. Прокинувшись, був увімкнений телевізор, там вже говорили щось важливе, по новинах, але я не звернула на це увагу. А дарма... Адже це були не такі новини, як кожного ранку.

Після цього моя мама увійшла в будинок і промовила: «Війна розпочалась!» Після чого у всіх зникли які-небудь слова. Я й все подумала: краще б я пішла у школу і відсиділа там 6 уроків, аби тільки не війна.

Для мене це найбільший страх, і я думала, що ніколи не застану війну. Як же буває, що в один день одне слово – «війна» - змінює увесь світ, усіх людей. Але як же війна торкнулася саме мене?

Я живу у Хмельницькій області, у селищі Морозів. Спочатку ще було більш менш, а пізніше, тут почало бути гучно. Спочатку пішов захищати Україну мій дядько Данилко Олексій. Він боровся, страждав, робив все задля України, аби ми жили у мирі та спокої. Він кожного тижня старався дзвонити до нас по відеозв’язку. Він завжди був життєрадісним та все переводив у жарт. А ще він був дуже розумним, він знав усе й особливо любив математику, він за лічені хвилини усно міг порахувати дії з великими числами або вирішити складну задачу.

Аж одного дня, в серпні, у нього був останній дзвінок, після цього я більше не чула його голос. Так, він загинув, його вбили наші вороги.

Я ніколи не забуду все, що він для мене зробив, він був найкращим дядьком, та з ним у мене залишились тільки хороші спогади. Але попри це я згадую собі, що я повинна бути сильною, адже він загинув захищаючи жителів України, захищаючи мене. Звичайно, інколи я можу сісти і плакати за ним. Але знову налаштовую себе над тим, що я повинна бути сильною, впевненою в собі. Ось вона подія, яка змінила життя. Адже скільки таких сімей, які втратили близького із своєї родини. Скільки розбитих сердець матерів, які втратили своїх синів, і як же ця подія, ця війна змінила цих людей. Вона зробила їх сильнішими, витривалішими. Але краще б вони набули таких якостей з інших причин. На кожного українця війна дуже вплинула.

Далі, в вересні 2023 року почав захищати Україну мій тато. Знову сльози, біль, розпач, прокльон. Ми ніби впали духом після цього. Кожного дня переживання. А чи все добре? Чи він живий? Чи є у нього що їсти? Чому у нього немає зв’язку? А може щось трапилось?

І завжди мене оточував страх, чи нічого не сталося? Дуже страшно жити коли ти не розумієш, що буде далі, що з твоїми рідними буде. Чи будуть вони живі. Війна … Подія, яка змінила життя. А ще, коли я була маленька моя прабабка Віня говорила6 «Ви ще не знаєте біди». А я взагалі не звертала на це уваги. А дарма. Я тепер зрозуміла, що вона мала на увазі. Прабабка розказувала, що нам ще немає на що жалітися, тому що ми не знаємо, що таке голод. А голод це дуже страшно, хоча до нас він не дійшов. А потім вона ще сказала: «Ви не знаєте, що таке війна». І я так подумала: «Яка війна?».

А тепер в 2025 рік, третій рік триває повномасштабна війна. Дуже сумно, боляче і важко це прийняти. Адже ми, жителі України не думали, що таке може статися у ХХІ столітті. Скільки сімей уже розбито завдяки цій війні. Чи варта ця війна розбитих сердець?

Я навчаюсь в Морозівській гімназії, і за весь час війни у нас дуже багато загиблих, і дуже багато на даний момент захищають нашу Україну. За весь час війни наша гімназія зробила дуже багато задля подальшої кращої долі для нашої України. Адже згадаймо, що раніше ми проводили ярмарки, концерти заради задоволення, заради щастя. А зараз ми робимо благодійні концерти, ярмарки, але задля того щоб наші військові змогли якнайшвидше пришвидшити нашу перемогу. Війна – це дуже страшно, і ми повинні робити все задля того, щоб ми швидше перемогли. Я знаю багато сімей, у яких рідні загинули на війні.

Ви уявляєте, як відбуваються ці похорони? Краще таке не уявляти, адже це дуже страшно.

Я сама була на такому похороні коли не стало дядька. І я навіть не можу описати словами . так болісно на це дивитися, коли всі рідні та всі люди плачуть, серце розривається від такого. А ти нічого не можеш з цим вдіяти, бо ти сама не можеш витримати і вгамувати біль.

Взагалі, пишучи про подію, яка змінила життя, скажу чесно я довго не думала. Адже те, що змінило моє життя зараз – це війна.

Бо до чого ж призвела війна? Люди почали цінувати один одного, жити одним днем. Раніше родина не могла зібратися разом через те, що в когось справи, в когось робота. А це все можна було відкласти просто щоб зустрітися з рідними. Але в правду говорить фраза «Ми цінуємо, коли втрачаємо». Адже це і справді зараз актуальна фраза. Тому що раніше були відговорки, що у мене робота, у мене бізнес. А зараз в нашій країні такий час, шо в один момент ти можеш залишитись просто без нічого. Сумно, страшно. І тільки під час війни, люди зрозуміли, що потрібно жити одним днем. Не потрібно розділяти людей за статусом нижчих і вищих, багатих чи бідних. Тому що ц

Ця подія настільки змінила все, що ти можеш в один день втратити все. Сім’ю, гроші, будинок, бізнес, рідних. Так і це все можна втратити просто швидко і навіть не задумуючись про це.

Сьогодні ти гуляєш по рідному місту з своєю собакою, вирішуючи справи по роботі, не думаючи ні про що, а завтра ти залишаєшся без роботи, собаки, без будинку. А все тому, що у твоєму місті літають літаки, ракети руйнують будинки. І ти можеш мінімально щось зробити заради припинення цієї жахливої війни.