В ранці 24.02.2022 ми були дома,у Краматорську, всі прокинулися від сильних вибухів примірно о 5 ранку,ніхто не розумів ,що коїться,я збирала дитину у садок ,а сама на роботу.З телебачення і соц мереж дізналися,що розпочалася війна( І усе життя з того часу перевернулося з ніг на голову,час як зупинився з того дня і до сьогоднішнього часу. Ми нікуди не збиралися виїджати,але коли на відстані декількох домів прилетів снаряд і дитина дуже сильно злякалася,мі зібрали самі необхідні речі і документи і виїхали до Дніпра.

Дуже складно жити у чужому місті,без грошей,житла,роботи,садки не працують. Завдяки різним фондам,гуманитарной допомоги та волонтёрам як то існуємо. Впо частково покриває витрату на комунальні послуги. Так і живемо у Дніпрі вже 15 місяців,вже змінили 3 житла. Дуже складно,але віримо у Бога та нашу скорішу перемогу,дуже хочеться до рідного дому ,до улюбленого Краматорську.

Нехватка коштів на існування,не беруть на роботу впо,дуже дороге житло. Шокував приліт у Краматорську у дитсадок під вікнами нашої квартири,яка залишилася без вікон,раді хоч уцеліла.

З начало війни,вся родина опинитися в різних містах,батьки залишилися у Краматорську, я с дитиною у Дніпрі,чоловік зі своєю мамою у Львові. Работи не має,працювала перекарем,викладачем.