Байдюк Софія, 9-а клас, Кам’янець-Подільський ліцей №13

Вчитель, що надихнув на написання — Романюк Лариса Володимирівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Батьки кажуть, що війна почалася в 2014р., і коли тато приїхав перший раз у відпустку з фронту, я його не впізнала. Мені було лише чотири роки і я мало що пам`ятаю.

Тато повернувся в листопаді 2016 р., я вже ходила до школи, у перший клас.

Моя перша вчителька, Віра Василівна – надзвичайно добра і весела, вона привила мені бажання вчитися із задоволенням.

Серпень 2022 р.

Ми усією сім`єю поїхали на море в Одесу. Було класно! Тепле море, сонце, дружелюбні дельфіни, різноманітні смаколики. Я дуже люблю плавати, дуже люблю море.

Лютий 2022 р.

У новинах сказали, що почалась війна. Перший раз почула, як виють сирени. Щоночі всі біжимо в укриття, я беру з собою рюкзак з їжею, водою і свою кицьку Марфу, мама бере ковдру.

Вибігаємо на двір, стоїть люта пітьма, перший раз в усьому місті немає світла, у місті видно зоряне небо, ніколи не звертала на це увагу, напевно тому, що вночі всі діти сплять.

Усі мешканці дев’ятиповерхівки збираються у підвалі будинку, і мовчки сидять у тиші, дехто теж зі своїми домашніми улюбленцями. Відбій тривоги. Мешканці будинку повертаються у свої домівки, за дві години знову зустрічаємось у підвалі.

Березень 2022.

Тато поїхав на фронт, на Херсонщину. Дзвонить постійно, розповідає про тварин, які є майже у кожного побратима це – котики або песики з дивними кличками: Гільза, Міна, Патрон.

Тато розповідав, як був він в одному селі, де біля розбомбленої і згорівшої школи стояли діти років семи-дев`яти, з іграшковими дерев`яними автоматами.

У них був свій «блокпост», усі військові машини зупинялись і давали дітям солодощі та їжу, і, звісно, військове вітання.

Липень 2023.

Подзвонив тато, сказав, що біля нашого будинку буде їхати військова колона і обов`язково посигналить. Я стояла на вулиці. Біля будинку зупинились військові машини, було багато військових, всі втомлені, але посміхались. На першій – був жовто-блакитний прапор. Тато вийшов з машини і мене обійняв, сказав, що скоро з військової частини прийде додому. Вийшли на ротацію.

Вересень 2023.

Я пішла до школи, хоч мені дуже подобається навчатися, але важко зосередитись на навчанні. Я постійно переживаю за тата, читаю новини. Мої друзі з прифронтових міст розповідають жахливі історії зі свого життя під час війни. Я помітила, що психіка у дітей реагує дивно. Наприклад, моя подруга Настя з Харкова розповідала спокійним голосом, що у неї все добре, що обстріли пошкодили лише будинок навпроти, а в неї всього лиш повипадали вікна. Також і 

за собою помітила, що звук сирен наче заспокоює фонову тривожність, а має навпаки – підсилювати її.

Листопад 2023.

Тато знову поїхав, кудись у Донецьку область. Увечері ми з мамою печемо пиріжки, мама відішле їх татові в Донецьку область. Я малюю малюнки і наклейки. Передамо разом з пиріжками. Тато каже, що ця турбота йому допомагає. Знову звучить тривога. Пропало світло. Сумую за морем, за сонцем, хочеться на пляж. Хочеться поїхати в Одесу, як колись з татом і мамою, коли ще не було війни.

Березень 2024.

Весна. Сонце. Можна кататись на велосипеді. Уночі лунають тривоги. Постійно вимикають світло. Як робити уроки?
Приїхав тато, поїдемо в ліс або на Дністер гуляти.

Червень 2024.

Закінчилось навчання. Канікули. Я займаюсь плаванням в басейні, хочу нарешті поїхати на змагання.

Сьогодні.

Я йду до школи. Здається, що уроків почали задавати все більше, і більше, але мені подобається навчатися, дізнаватися багато нового, усі вчителі в школі цікаво викладають матеріал. Також люблю спорт і музику, намагаюся всюди встигати.

Тато каже, що Україні потрібна тільки перемога і ми маємо всі за неї боротися, хочеться, щоб швидше настав мир у країні.