"Дуже-дуже люблю свою рідну мову"

Назаревич Юлія, 16 років, 10 клас, Студениківський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Пайвель Ніна Григорівна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Кожного війна застала по-різному…

Двадцять третього лютого я лягала спати й думала лише про домашні завдання, завтрашній день у школі й найменше, про що тоді я могла турбуватись – це війна. І ось наступного дня кожен з нас усвідомив, що вона може бути й у двадцять першому столітті.

Мій ранок двадцять четвертого лютого розпочався якось дивно… Я збиралась у школу й не вірила, що розпочалася повномасштабна війна в моїй країні… Звичайно, рано-вранці нам почали телефонувати родичі з різних куточків України й казати про все, що з ними трапилось, але ми з моїми батьками не розуміли, як це може бути й відповідали їм, що це лише військове навчання.

Потім, побачивши історії з відео відомих зірок нашої країни, де вони прокидаються від вибухів, я зрозуміла, що все-таки повномасштабне вторгнення розпочалось…

Не можу сказати, що життя моє змінилось у кращу сторону, але багато важливих речей набули для мене більш значущих цінностей. Я зрозуміла, що дуже-дуже люблю свою рідну мову, культуру, сім’ю й Батьківщину. Мабуть, кожна людина тепер зрозуміла, що цієї любові не можна знайти в матеріальних речах.

Та й до початку російської агресії я не знала, що люди можуть бути настільки жорстокими. Звісно, завжди в житті мені траплялись й добрі, й злі люди, але я ніколи не могла навіть подумати, що дехто з них може вбивати, гвалтувати й знищувати мирне населення лише тому, що вони є українцями…Я до цих пір задаю собі два запитання: «Чому? За що?»

Надія на мирне й щасливе майбутнє є в кожного з нас. Мабуть, кожен українець уявляє це життєрадісне майбутнє по-різному.

Для мене – це усмішки дітей, а також мирне й чисте небо над головою, де буде видно яскраве сонце, а не ракети.

Наша нація здатна все витримати!!! За нами майбутнє!!!