Колбасенко Анастасія, 11 клас, Ліцей №3 Новокаховської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Тарабанова Яна Василівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна розділила все на "до" і "після": багато людей, з якими тільки нещодавно відзначав свята з українськими піснями, з якими розмовляв мелодійною українською, яким довіряв, виявились тими, що підтримують розруху та смерть невинних. Дуже боляче дізнаватися, скільки лицемірів насправді тебе оточувало. Складні часи дійсно зривають добре підфарбовані маски з облич знайомих. Але незважаючи на це, залишилися ті, завдяки яким надалі продовжуєш міцно стояти на ногах та повільно рухатися далі. Завдяки їм розумієш, що у цьому світі, попри все, ще є місце для людяності, чуйності.

У скрутні часи люди, об'єднані спільним горем, страхом, бажанням, однією метою та думкою, гуртуються, допомагають та підтримують один одного. Таке явище є і в моєму житті: усі сусіди і знайомі об'єдналися, щоб подолати ці життєві труднощі разом.

Разом - це непереможна гора, об яку біди розбиваються. Ніколи не думала, що люди можуть настільки сильно співпереживати, підтримувати і допомагати. Такою родиною ми продовжуємо жити далі. Разом відзначаємо свята, разом переживаємо біди, які несе з собою війна. У такому ланцюзі кожна ланка важлива. У кожного є свої завдання. Наглядати за покинутими хатами, сумні очі вікон яких зазирають у душу з німим питанням: коли вони повернуться?

А коти, собаки? Ви бачили їх очі? Це озерця, наповнені надією, щоразу дивляться на тебе з німим докором: знову ти, а не він чи вона…

Моя сім'я теж не залишилася осторонь. Під нашою «охороною» не один будинок-пустка, щодня нас чекають декілька десятків хвостиків, яких ми годуємо,  гладимо, лікуємо медикаментами і словом. Серце розривається на дрібні частинки, коли дивишся у їхні сумні очі, коли потрібно йти від них додому. Домашні улюбленці зовсім не винні у війні, у тому, що їх залишили. За останні роки моя родина особливо багато допомагає тваринам: ми забрали до себе не одного котика, підгодовуємо не лише тих, за яких взяли відповідальність, але й просто вуличних тварин, які потребують їжі.

Така турбота і складний час дуже зблизили членів моєї сім'ї. Раніше у нас було небагато часу говорити один з одним: хто на навчанні, хто на роботі. Але  в одну мить війна забрала все: роботу, офлайн навчання, гуртки, гарне і вільне життя...

Моя велика родина розкололася. Нас розкидало по всьому світу. Але ті члени сім'ї, що залишилися в місті, згуртувалися. Ми почали більше спілкуватися і проводити час разом. Це об'єднання допомагає нам стояти далі. Думаю, що така родина, як у мене, не одна. Зараз уся наша країна складається з дружніх родів. Саме з такими людьми Україна зможе продовжувати відбивати навалу ворога й подолає скрутні часи. Сила допомоги нас єднає. Лише разом до перемоги!