Вікторія Хаблова, 11-Б клас, Семенівський ліцей №2 Семенівської міської ради Новгород - Сіверського району Чернігівської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Ятчук Оксана Миколаївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Весна… Сонячні промені стають більш теплими. Кучугури снігу все ще намагаються сховатися в лісі, бо там наразі ніхто не ходить – заміновано. Але не вціліти там снігу, і напис «Заміновано» не допоможе.

Сонце – всесильне. І мрія про Мир в Україні – всесильна.

Вийшла у справі на вулицю. Майже безлюдно в центрі міста – переляк, страх, війна. Лише поодинокі мешканці виходять з дому в потрібних справах: лікарня, аптека, продуктовий магазин. Лихо об’єднало людей, душа людська здатна віддавати тепло, спроможна допомагати тому, хто потребує цього.

Дужі руки притримують двері в магазині, небайдужа сусідка купує продукти бабусі, двірник чіпляє на паркан загублену дитячу рукавичку. Добрі справи роблять напівголосно, а то й зовсім тихо, бо в українців одна мрія – Стійкий Мир.

Ось і школа. Пригадуються веселі перерви, дітвора, сміх...

Така різноманітна шкільна веремія! Біля школи, на асфальті, крейдяні класики, дитячі малюнки, і такий звичний шкільний дзвоник. У коридорі тихо, одиноко, не чутно сміху, ніхто нікого не гукає; пахне вологістю; зустрічають розбиті війною вікна. Крейда й дошка наче чекають на мене. Відвиклі від правопису пальці виводять слова - корали, пацьорки, дукач, згарда, гердан, шелести, кризи, салба, силянки. Це назви старовинних українських жіночих прикрас. Кожне оздоблення має свою історію, своє призначення при носінні, особливий для виготовлення матеріал. Це скло, мідні дзвіночки, латунні застібки – чепраги, намистинки, шовкові стрічки, срібні монети, перли, бурштин. Яка краса!

Плавними рухами закружляла в танці, і почулася ніжна мелодія срібних двіночків – намистинок, ніби вдягнула намисто – шелести.
- Тінь! Тінь!
- День! День!
- Ой, це ж з поезії Павла Тичини «Хор лісових дзвіночків».

Українці постійні у своїх мріях – це  золоті ниви пшениці під мирним небом.

Сутеніє, треба швиденько додому. Забігаю на хвилинку в кафе, щоб віддати продавцю лахиндрики (до речі, це наше діалектне слово, тобто домашня випічка ). Так охочі мешканці містечка турбуються про бійців. Захисники дуже вдячні, що кафе завжди таємно  відчинене -  можна погрітися кавою, підзарядити телефон, поспілкуватися, і зайвих питань там не ставлять. Що ж значить «таємно» ? А це військова таємниця нашого прикордоння.

На столі стоїть скринька з написом « Збираємо на Мрію». Зрозуміло, що збирають на літак, і слово треба взяти в лапки, і так хочеться виправити помилку. Але сьогодні деякі речі, мабуть, не такі важливі.

Прагну, щоб відбулася наша спільна Мрія, а в мирний час будемо працювати над нюансами.