«Душа болить за все...»

Я ніде не уїзжала, проживаю з мужем. До войни жили хорошо, був достаток. У нас був газ, а тепер топимо дровами. Коли почалися перші обстріли, я була дома. Спочатку нічого не поняла. Біля одинадцятої години вечора ми з сусідами повискакували на вулицю, а тоді все почалося.

У нас було розбите одне вікно, горіли дерева, Боже сохрани. В домі була побита криша, але це у каждого тут.

Ми жили у підвалі, сусідка з дєвочкою-інвалідом і внук з матір’ю тоже були з нами. Ми принесли туди вєщєй і там сиділи.

Син у нас погиб, рядом невістка з внуком живуть. Ховалися, бувало і не виходили, боялися навіть в хату заскочити, щоб схватити поїсти. Якось вижили. У нас подвал хороший, там можна було жить. Ми оставалися там місяць. Вже настільки привикли, що даже, як стріляють, не замічаєм. Господі, дай шоб все благополучно було.

Всього було за цей час, скільки сльоз було… На кладбищі побили пам’ятники, ми ставимо їх вже другий раз. Це все надо було пережить. У людей по сусідству дом згорів, душа боліла за все. Жалко було їх.

Ми з мужем получали тормозки від Фонду Ріната Ахметова. Коли він лежав з інфарктом, йому від другої гуманітарної організації дали грошову допомогу.

Мені хочеться, щоб ми соєдинились з Донецьком. Колись в город поїдеш і радуєшся, шо ти в городі, ходиш вєздє. Тим більше, шо там поховані батьки. Душа болить за все…

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/