«Дружина загинула. Кажу діткам, що вона – це сонечко»

Різаханов Сергій, 27 років:

До війни було добре, були роботи, усе було. Ніхто не ховався ніде по підвалах. Діти на вулиці гуляли всюди. А зараз боїшся. Навіть у садок боїшся відвести дитину, тому що раптом обстріл. А садок за два кілометри від нас.

Зараз заводи позакривали, у заводи потрапляли снаряди, багато, і все позакривали. Сім’ї три залишилося тут, а решта людей повиїжджали. Хто куди міг, той туди і виїхав.

Снаряди літали. Падав поруч тут снаряд у 2016 році десь у середині літа. На край вулиці прилітали. Вибухали снаряди, летіли над дахом, свист був, а потім вибух. Тут у нас бліндажі, туди прилітали. Військові там були, у військових летіло. Від вибуху хвилею нам на даху підірвало шифер і шматок стіни відбило. Відновлював, ще не побілили. Вікна нам допомогли замінити волонтери. Вулиця наша десь тиждень без світла сиділа, поки відремонтували. Стовпи попадали.

Як тільки вибух – ми зразу біжимо до підвалу. У нас підвал під кухнею, можна ховатися, хороший підвал. Так і живемо. Тут сидять і діти, і бабуся, і я разом із дітьми. Плакали, все ну... Як ви думаєте? Звичайно, будуть боятися діти, стріляють все-таки як-не-як. Ми всі боїмося.

Дуже серйозно змінилося життя в нас, пережили багато чого. Усе життя... Дружина загинула.

Коли війни не було, на море їздили. Зараз ні морів, нічого. Не проїдеш ніде. Виживаю. Треба ж дітей виховувати. Дати їм освіту, у школу, у садок, щоб одягнені були, нагодовані.

Раніше, коли був сніг, усі на санках каталися, усі на вулиці. Зараз тільки в будинку можна на велосипеді, а на вулиці не поїздиш, страшнувато. У хаті катаємося на велосипедах.

Дочка любить іграшки, ляльки. І книжки теж, уже розуміє ледь-ледь, уже розповідає сама. Їй казку прочитаєш – уже розповідає. Про Курочку Рябу. А син – майстер на всі руки. Йому потрібно щось покрутити, розібрати, поламати. Сумуємо за мамою, звичайно. Кажу на сонечко: «Мама, так? Де мама?» І дітки кажуть, що вона – сонечко.

Коваленко Раїса, бабуся:

Шкода його, молодий, сам отак ось. Ну, і діти. А що робити? Треба триматися, треба виховувати діток. Допомагаємо трішки. Пенсію отримую, та й допомагаю трішки. Він нічого не отримує на діток. Ремонт ось треба робити. Зробимо ремонт, усе зробимо. Будемо виховувати. Вони зі мною, діти – добре.