До війни ми мешкали у Попасній на Луганщині. В 2014 році, коли доньці виповнилося 7 років, в нашому місті почались військові дії. Ми тоді виїжджали з міста на пару тижнів, потім повернулися назад. Поступово наше життя знов налагодилось.

В 2022 році до нас вдруге прийшла війна, і це було справжнє пекло, навіть у порівнянні з 2014 роком. Ми залишились без світла, газу, електрики і води, жоден магазин не працював. Безперервні масивні обстріли, значні руйнування, палаючі будинки, повалені та зруйновані дев’ятиповерхівки, трупи людей на вулицях стали нашою щоденною реальністю...

На щастя, нам вдалося виїхати в Черкаси, де ми зараз і перебуваємо. Намагаємось будувати життя з нуля: знайшли житло, знайомимося із новим містом, людьми, шукаємо роботу.

Доньці зараз 15 років, і це вже її друга війна. Її психіку травмували три тижні під обстрілами, переїзд, зміна домівки, розставання із домашніми тваринами. У нас жили дві собаки і два коти, але забрати їх громадським транспортом ми не могли, тому відпустили з двору. Тепер постійно їх згадуємо.

Попри те, що дитина знаходиться у безпеці, її напружують різкі та голосні звуки. І звичайно, вона дуже сумує за друзями, їй не вистачає спілкування з однолітками.

Є велике бажання повернутися до рідної домівки, до звичного ритму життя, до  всього того, що рідне, що наше. Але це неможливо, бо Попасна зараз повністю зруйнована та окупована.

Друга наша війна, у порівнянні з 2014 роком, виявилась справжнім пеклом