У мене тато-інвалід першої групи, після інсульту. З нами проживає бабуся, якій 86 років, вона не ходить. Я вісім років не працюю, доглядаю за татом і бабусею.

Коли почалася війна, стало дуже страшно. Я відчувала величезну відповідальність за бабусю і тата, мені треба було їх нагодувати, захистити. Були постійні обстріли, не було світла і мобільного зв'язку, не вистачало продуктів, доводилося під бомбардуваннями їздити за ліками.

Доводилося під бомбардуваннями їздити за ліками

Я постійно отримувала гуманітарну допомогу на тата і бабусю від Фонду Ріната Ахметова, нас це дуже виручало. Була допомога від Червоного Хреста та німецької благодійної організації.

Найстрашніший для мене був час обстрілів. Ти не знаєш, куди бігти або ховатися, сподіваєшся тільки на Бога. Дуже хочеться, щоб мій тато почав самостійно ходити.