Мені 34 роки, двох дітей маю: сину 14 років, доньці - десять. Зранку нам зателефонували і сказали, що війна почалася. Ми були тоді у Великій Білозерці Василівського району, зараз там окупація.

Ми проживали в селі, то не можу сказати, що не було що їсти. А от ліків не було, в перші дні були черги в аптеки.

Чотири доби ми стояли на трасі, чекали виїзду. Ми виїжджали з дітьми, було спекотно і дуже страшно.

Батьки залишилися в окупації, а я виїхала. Живу в чужому місті без нікого. Довелося залишити житло, роботу. Ми майже бомжі.

Хочу майбутнє без війни, вдома, біля батьків.