Коли почалася війна, я була вдома, готувалась йти на роботу, почувши перші вибухи, подзвонила на роботу, і хазяйка мені сказала про початок війни, наше кафе знаходилось навпроти воїнської частини ОДШБР 79 міста Миколаєва.

Найтруднішими були втрата роботи, переїзд з міста до села, поранення доньки, смерть друзів...

Перед початком війни ми з дітьми перехворіли ковідом, майже місяць лежали у лікарні, всі гроші пішли на лікування, тому із початком війни, втративши роботу, ми лишилися без засобів існування. 

Довелося всі коштовності нести у ломбард, щоб не померти з голоду.

Ми живемо всією родиною- я, двоє дітей та мій дідусь, більше рідних у нас немає. Наразі роботи у мене немає, влітку підробляла на полях, більше в селі немає заробітку, до війни я працювала кухарем, і зараз би залюбки повернулася до цієї професії.

Під час війни були і приємні моменти. Коли ми переїхали до села на Черкащині, місцеві жителі приносили нам все необхідне, ділилися останнім, прийняли нас, як рідних.

Про початок війни нагадує шрам на голові моєї доньки, нажаль, цей страшний знак буде все життя нас переслідувати(