Мені 88 років, я все життя прожила у Слов’янську. В перший день війни перебувала в дочки – там же, у Слов’янську, і вона мені розповіла, що почалася війна. По-перше, мене шокувало те, що напали росіяни. Ми ж вважали, що ми єдиний слов’янський народ. А по-друге – те, що прийшлося на старості літ блукати по світу.

Я з дочкою виїхала спочатку до Польщі, де мій онук живе, а потім - на Кіпр до онуки. Тяжка була дорога, та й вік у мене вже поважний. Словом, важко було. А з вересня я мешкаю в Дніпрі у сина. 

У мене була старенька собака, її доглядали сусіди, а потім вона померла.

Мене зворушило ставлення до переселенців – спочатку в Польщі, потім у Дніпрі. Я дуже хочу повернутися додому і дуже переживаю, чи буде куди повертатися. Дуже хочеться, щоб війна скінчилася найскоріше. Мрію повернутися додому з донькою, зятем і далі жити у своїй хатині.